Дослідження медиків показали, що основну частину структури мозку займають органи дотику – руки і пальці. Чому б нам, педагогам, не скористатися дослідженнями для поліпшення якості освіти? А ще і зберігти   здоров'я дитини? Чому ми повинні йти всупереч природі людини? Скільки можна насилувати людську природу?

          У школі незаслужено уроки технологій ставляться на друге місце. Ми усі роки навчання привчаємо дітей та їх батьків, що важливіше математики та мови немає. Дитина, всупереч своїй природі засвоює програму. І ось доросле життя, і виявляється, що потрібно працювати, потрібно знати деякі технологічні процеси. Знову починається ломка організму. Тоді отримуємо бунт: навіщо я стільки років вивчав непотрібне мені? 

         Що я пропоную? Ні, не поставити мені і всім вчителям технологій трон, не звести нас на нього, як це сталося зараз з вчителями «головних дисциплін». Ні, ні в якому разі. Я пропоную переглянути програму навчання. Наприклад, учні 1 класу повинні виконати аплікацію. Відкриваємо підручник і читаємо, як це можна зробити. А ми не вміємо читати. Ось діти, нам потрібно вивчити букви, потім навчитись читати тощо.  Бачу, як Ви, панове, смієтесь: першокласник вже повинен читати, рахувати і таке інше. Повинен, але чи є це так на практиці? Практикуючі вчителі  можуть сказати зі 100% впевненістю що так воно і є? Ні, і ще раз ні.  

         А ви знаєте , малюки, що в світі є багато матеріалів і вони по-різному себе ведуть в різних середовищах, при різних навантаженнях. В цьому нам допоможе розібратись фізика, хімія.

        Так, Ви праві, я не відкрила Америки. Це проблемні питання і багато хто використовує цю методику при вивченні тем на своїх уроках. А чому б це не використовувати в мотивації до навчання дітей? 

       Всі ми батьки в першу чергу, а потім педагоги. Я зі своєю дитиною зіткнулась з такою проблемою: дуже тяжко вивчала вірші. Переді мною постало питання: як тренувати мозок дитини дошкільного віку? Це не м’язи , гантелі не підійдуть. Я вірш розповідала дитині в образах, ми уявляли собі картинки, а потім вона картинку описувала словами з вірша. І так ми робили всю початкову школу. Ми тренували образне мислення дитини.

     В своїй практиці зіштовхуюсь з тим, що у дітей немає образного мислення. Вони не можуть уявити предмет в різних положеннях. Останні 4 роки я працюю з дітьми 15-17 років. Тобто це вже дорослі люди, з багажем знань,а коли показуєш їм деталь крою, то дуже дивуються що це так виглядає спинка, або полочка сукні. Був кумедний випадок: учениця захотіла зшити боксерські труси. Спитала скільки піде тканини. Ми почали розрахунок. І тоді я чую таку фразу: «До чого все так важко робити? Давайте я ляжу на розкрійний стіл, ви мене обведете – ось і все.» Дитина не розуміла, що вона має форму, що вона не пласка. Аналізуючи, прийшла до висновку: непередбачено вилучили з програми предмет креслення. 

      Шановні колеги, хочу щоб Ви мене правильно зрозуміли. Проблема існує. Замовчувати її не потрібно. Вирішити одному вчителю не можливо. Для рішення повинно бути залучено багато фахівців: фізіологів, педіатрів, психологів і вже потім предметних практикуючих фахівців. Тільки в тандемі може вийти правильний продукт.