1. Економічне обгрунтування проекту

Перед виготовленням запланованого виробу необхідно з'ясувати, чи є проект економічно вигідним, чи є потреба в заміні окремих конструктив­них елементів, технології виготовлення виробу в цілому, використаних матеріалів тощо. Щоб з'ясувати ці питання, здійснюють експертизу про­екту.

Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну у створенні виробу. Насправді експер­тиза виробу нерозривно пов'язана з економікою виробництва і має досить складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характе­ристик, не лише з погляду дизайнера, а й технолога, інженера, соціоло­га, маркетолога. їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після впровадження виробу в серійне виробниц­тво. Однак головним в експертизі є його економічна частина, тому корот­ко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучас­ного виробництва.

ЗМІСТ І СТРУКТУРА ВИРОБНИЧИХ СИЛ І ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

В оснору розвитку людського суспільства покладено матеріальне вироб­ництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню приро­ду, опосередковують, регулюють-і контролюють обмін речей між собою.

Предмети праці — це речі (об'єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, обробляючи їх.

Предмети праці бувають двох видів:

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.

Виробничі сили — це чинники, які забезпечують перетворен­ня речей природи відповідно до потреб людей на матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності сус­пільної праці.

До структури виробничих сил належать:

• людина (головна виробнича сила);
• засоби праці:
• предмети праці (засоби виробництва);
• сили природи, які використовуються людьми;
• форми і методи організації виробництва;
• наука;
• інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відносини людини і природи, то, з одного боку, вони повернуті до сил природи, а з іншого — до систе­ми суспільних, перш за все економічних, відносин, у складі яких виділя­ють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економіч­ні, тобто виробничі, відносини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку вироб­ничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та спо­живання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є й відносини власності.

Власність можна розглядати, як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів спо­живання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах сус­пільного відтворення.

СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю су­купність виробничих відносин, є їхньою системною сутністю.

Економічна система — це сукупність усіх видів економіч­ної діяльності людей у процесі їхньої взаємодії, спрямова­них на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності згідно з метою сус­пільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами є:

Витрати використовуються для оцінювання й аналізу виконання пла­нових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

У процесі планування, обліку й аналізу витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

• за місцем виникнення — витрати виробництва підрозділу, дільни­ці, служби;

• за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та не­прямі;
• за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні, або змінні чи постійні;
• за календарними періодами — на поточні й одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об'єднує дві частини вартості — вартість викори­станих засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту.

Вартість використаних засобів виробництва об'єднує витрати на ви­користання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари і т. д.) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту є сукупністю витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й із грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.

Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — вико­ристовується для розширення виробництва, виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання.

Отже, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами пра­ці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тим часом як вартість продук­ції (робіт, послуг) — затратами суспільно необхідної праці.

Собівартість продукції як найважливіший інструмент вимірювання рівня затрат суспільної праці є основою для формування і вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість си­ровини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної про­дукції, куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміж­них та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо зара­ховані до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за орен­ду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому ме­ханізмі господарювання, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капіталь­них вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна є важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення — основа саморегулювання ринку та еквівалентного обмі­ну товарами. Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподілу, врівноваження, інформування, стимулювання та збереження дохідності підприємства. За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні. Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньо фірмові, трансферні, роздрібні ціни. Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні. Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові. Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, вироб­ництва, пільгові.

ЗАВДАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЕКТУ

Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципо­ва можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно здійснити: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, коштів на оплату праці під час виготовлення виробу; визначити собівар­тість виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і до­говірної ціни виробу; визначити рівень рентабельності виготовленого ви­робу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності впровад-розробленого проекту у виробництво, випуску й продажу виробу. На цьому етапі розроблення проекту слід одержати відповіді на такі питання:

• через який термін будуть повернуті вкладені кошти;
• якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
  яким є обсяг випуску продукції на ринок;
• скільки років триватиме реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дій­сну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна про­дукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інно­ваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов'язані з цим пла­тежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розроблення. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналога-ми і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості вико­ристання відходів.

ПРОЦЕДУРА ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОЕКТУ

Економічне оцінювання об'єкта і процесу технологічної діяльності до­цільно здійснювати у такій послідовності:

Таблиця  7  

 Розрахунок витрат матеріалів

 

Матеріал	Вартість одиниці вимірювання, грн	Витрати матеріалів	Вартість витрат, грн
Разом

■ обчислити вартість витрат на електроенергію Ц_е під час роботи:

Е = Рі

де        Е — спожита електроенергія, кВт • год;

          Р — потужність споживача електроенергії, Вт;

          і — тривалість роботи споживача електроенергії, год;

Ц_е = 0,25Е,

де Ц_е - вартість спожитої електроенергії;

0,25 — вартість тарифу на електроенергію, грн/кВт;

Р _оп   =t _рд* 500грн/міс : (8 год/рд *22рд),