Економічне обгрунтування проекту
Перед виготовленням запланованого виробу необхідно з'ясувати, чи є проект економічно вигідним, чи є потреба в заміні окремих конструктивних елементів, технології виготовлення виробу в цілому, використаних матеріалів тощо. Щоб з'ясувати ці питання, здійснюють експертизу проекту.
Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну у створенні виробу. Насправді експертиза виробу нерозривно пов'язана з економікою виробництва і має досить складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з погляду дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після впровадження виробу в серійне виробництво. Однак головним в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробництва.
ЗМІСТ І СТРУКТУРА ВИРОБНИЧИХ СИЛ І ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН
В оснору розвитку людського суспільства покладено матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.
Процес праці включає три основні моменти:
Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють-і контролюють обмін речей між собою.
Предмети праці — це речі (об'єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, обробляючи їх.
Предмети праці бувають двох видів:
Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.
Виробничі сили — це чинники, які забезпечують перетворення речей природи відповідно до потреб людей на матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.
До структури виробничих сил належать:
людина (головна виробнича сила);
засоби праці:
предмети праці (засоби виробництва);
сили природи, які використовуються людьми;
форми і методи організації виробництва;
наука;
інформація.
Оскільки виробничі сили відтворюють відносини людини і природи, то, з одного боку, вони повернуті до сил природи, а з іншого — до системи суспільних, перш за все економічних, відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі, відносини.
Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.
Такою ж суспільною формою є й відносини власності.
Власність можна розглядати, як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення.
СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ
Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їхньою системною сутністю.
Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їхньої взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності згідно з метою суспільства.
Основними елементами економічної системи, її підсистемами є:
Витрати використовуються для оцінювання й аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.
У процесі планування, обліку й аналізу витрати класифікуються за ознаками і поділяються:
за місцем виникнення — витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;
за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та непрямі;
за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні, або змінні чи постійні;
за календарними періодами — на поточні й одноразові.
Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об'єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту.
Вартість використаних засобів виробництва об'єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари і т. д.) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.
Вартість необхідного продукту є сукупністю витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й із грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.
Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.
Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання.
Отже, собівартість є основою вартості.
Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тим часом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необхідної праці.
Собівартість продукції як найважливіший інструмент вимірювання рівня затрат суспільної праці є основою для формування і вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об'єкта витрат.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об'єкта витрат.
До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо зараховані до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.
Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна.
Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.
Ціна є важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення — основа саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами. Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподілу, врівноваження, інформування, стимулювання та збереження дохідності підприємства. За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні. Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньо фірмові, трансферні, роздрібні ціни. Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні. Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові. Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.
ЗАВДАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЕКТУ
Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно здійснити: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, коштів на оплату праці під час виготовлення виробу; визначити собівартість виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначити рівень рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності впровад-розробленого проекту у виробництво, випуску й продажу виробу. На цьому етапі розроблення проекту слід одержати відповіді на такі питання:
через який термін будуть повернуті вкладені кошти;
якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;
яким є обсяг випуску продукції на ринок;
скільки років триватиме реалізація товару на ринку тощо.
У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.
Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов'язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розроблення. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналога-ми і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.
ПРОЦЕДУРА ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПРОЕКТУ
Економічне оцінювання об'єкта і процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:
Таблиця 7
Розрахунок витрат матеріалів
Матеріал
Вартість одиниці вимірювання, грн
Витрати матеріалів
Вартість витрат, грн
Разом
■ обчислити вартість витрат на електроенергію Це під час роботи:
Е = Рі
де Е — спожита електроенергія, кВт • год;
Р — потужність споживача електроенергії, Вт;
і — тривалість роботи споживача електроенергії, год;
Це = 0,25Е,
де Це - вартість спожитої електроенергії;
0,25 — вартість тарифу на електроенергію, грн/кВт;
Р оп =t рд* 500грн/міс : (8 год/рд *22рд),
де t рд — тривалість виконання робіт з виготовлення виробу, год;
Оп = 0,15.
Таблиця 8
Амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання
Інструменти та обладнання
Вартість, грн
Час зношення обладнання,грн
Амортизаційні відрахування,грн
А об = 0,1 В: N,
де Аоб — величина амортизаційних відрахувань на одну робочу зміну (6 год), грн;
0,1 — коефіцієнт, що враховує 10 % від собівартості обладнання;
В — вартість обладнання, грн.;
N — час зношення обладнання, дні;
С = М3 + Це + Роп+Аоб + Оп;
77 = (0,1-0,25)С;
ДЦ = С + П;
Р = (П : Дц)• 100 % .
|
