Ринкова економіка та її функціонування.Підприємництво у сфері ресторанного господарства на сучасному етапі.
Питання
- Поняття ринку
- Принципи ринкової економіки.
- Ринкова ціна.
- Суть конкуренції, її види та методи.
- Підприємництво.
- Поняття ринку
У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відноси-ни є пануючими, в літературі отримала назву "ринкової економі-ки". Ключовим елементом конструкції "ринкова економіка" є ринок.
Ринок - це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціа-льними та іншими ознаками. "Ринок" для американця, західно-європейця, японця виглядає по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська "ринкова економіка" тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька - до державного "дирижизму" західнонімецька - до "соціального ринкового господарства", а японська - до "корпоративного патерналізму". Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям, а не американський або корейський.
У той же час у всіх названих країнах ринок має цілком визна-чений набір загальних ознак, який дає можливість судити про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з'ясувати все, що розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються в ринковій економіці України. Що ж являє собою ринок? У буденному розумінні ринок -це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж
товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття "ринок" значно ширше , й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На нашу думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.
Ринок, по-перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності - бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю-продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльності інтелектуальної, фінансово-кредитної (позичкові капітали, цінні папери і т.д.). Предметом купівлі-продажу виступає також інформація. Тому поняття "товарний ринок" - це лише елемент загального поняття "ринок". По-друге, ринок - це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економі-чна категорія. По-третє, ринок - це місце, де відбувається остаточ-не визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.
Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначи-ти його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльнос-ті, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів.
- Принципи ринкової економіки.
Ринкова економіка грунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації. Іншими важливими її принципами є:
- свобода підприємництва й вибору;
- особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки;
- конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.
Приватна власність. В ринковій економіці ресурси перебувають у власності приватних осіб та інституцій, але не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та підприємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Права власності — найістотніші, оскільки заохочують інвестиції, обмін та економічне зростання.
Свобода підприємництва й вибору. Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно.
Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати.
Особиста заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отримати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників економічного життя. Причому цей спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами.
- Ринкова ціна
Ринкова ціна - ціна, за якої рівні пропозиції та попиту урівноважуються.При встановленні ціни на рівні, який перевищує ринкову ціну, пропозиція переважає попит, і з'являється надлишок продукту; якщо ціна нижча за ринкову, попит перевищує пропозицію, і виникає дефіцит.
У стані рівноваги попиту і пропозиції ринок вважається збалансованим, цей стан зумовлює конкуренція.
Ціна рівноваги виконує такі функції:
інформує товаровиробників про шляхи раціонального розподілу економічних ресурсів (підвищення ціни свідчить про доцільність збільшення обсягів виробництва і навпаки, а отже про необхідність перерозподілу виробничих ресурсів);разом із конкуренцією, процесом взаємодії попиту і пропозиції формує механізм ринкового співвідношення між індивідуальними і суспільно необхідними витратами.
Проте наведений вище механізм діє лише за умов вільної конкуренції — одного із типів ринку. Еластичність попиту і пропозиції
Важливу роль у виробничій діяльності товаровиробників, раціональному розподілі економічних ресурсів відіграє еластичність попиту і пропозиції. Адже інформації про відхилення ціни на товар під впливом певних факторів ще недостатньо для прийняття виважених рішень підприємцем, важливо знати міру такого відхилення. У цьому разі економічна наука пропонує категорію еластичності.
Еластичність — міра чутливості попиту і пропозиції до зміни чинників, що їх визначають, і насамперед від вартості товарів.
В кількісному виразі еластичність означає ступінь або міру реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни другої змінної величини. Найважливішу роль в еластичності попиту і пропозиції відіграють зміни величини попиту залежно від ціни.
Основні чинники, які впливають на цінову еластичність попиту:
наявність якісних взаємозамінних товарів та рівень цін на них (чим більше таких замінників і чим нижчі ціни на них, тим еластичнішим буде попит);
частка продукту в доходах споживача (чим важливіше місце посідає певний продукт у бюджеті споживача, тим вищою буде еластичність попиту на нього за незмінних усіх інших умов);
тривалість періоду для здійснення вибору (чим довший період часу для прийняття рішень, тим еластичніший попит на товар);
тип товарів, зокрема їх поділ на предмети розкоші та товари широкого вжитку (попит на предмети розкоші, як правило, еластичний, на товари широкого вжитку — нееластичний).
- Суть конкуренції, її види та методи.
Конкуренція - це суперництво між людьми, підприємствами, організаціями, територіями, які зацікавлені у досягненні однієї цілі.
Конкуренція передбачає:
1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу;
2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх.
Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки — фірм та домогосподарств. Якщо на ринку певного продукту є багато покупців і продавців, жоден покупець або продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.
Види конкуренції
1. ФУНКЦІОНАЛЬНА - виникає внаслідок того, що одну й ту ж потребу можна задовольнити по-різному, тобто за рахунок широти і глибини асортименту однієї групи товарів
2. ВИДОВА - випуск аналогічних товарів різними фірмами, або однією фірмою, але різного оформлення. (Тут важливим є образ фірми - торгова марка, знак).
3. ПРЕДМЕТНА - між аналогічними товарами різних фірм.
4. ЦІНОВА - найпростіший вид, коли ринок захоплюється шляхом зниження ціни товару.
5. СКРИТА ЦІНОВА - коли продукція більш високої якості продається за ціною продукції конкуруючої фірми. Сюди ж відносяться зниження ціни споживання - збільшення економічності, довговічності, витрат експлуатації, розширення комплексу послуг.
6. НЕДОБРОСОВІСНА (НЕЗАКОННА) - антиреклама товарів конкурентів, імітація товарів відомих престижних фірм, тайна картельна угода для встановлення окритої монополії.
Типи конкуренції
Чиста конкуренція виникає, коли чисельні продавці та покупці займаються купівлею-продажем одного товару, коли немає продуктової диференціації жоден з операторів ринку сам не може впливати на ринкові ціни.
Досконала конкуренція - це чиста конкуренція, доповнена двома додатковими характеристиками:
1. абсолютна (досконала) мобільність ресурсів на вхід та вихід з ринку;
2. володіння досконалим знанням ринку як покупцями, так і продавцями (вся інформація про ринок доступна для всіх в повному обсязі).
Ефективна (реальна) конкуренція виникає, коли покупці і продавці оперують незалежно, навіть якщо ринок не є чисто, або досконало конкурентним. Щоб бути ефективною, конкурентна система має бути відкритою і вільною, а її учасники спів ставними.
Монопольна конкуренція виникає, коли на ринку домінує один виробник (продавець), який протистоїть великій кількості покупців, і як наслідок цього, протягом короткого часу його товар не має в своїй категорії прямих конкурентів. Це монополія новатора
Монополія - це абсолютне переважання в економіці одноосібного виробника або покупця продукції. Таке переважання забезпечує фірмі-монополісту виключне право розпоряджатися ресурсами, можливість тиск на конкурентів, споживачів і суспільства в цілому, можливість отримання надприбутків і усталеного отримання прибутків взагалі.
Монополізм - це стан економіки, який дозволяє окремим суб'єктам господарювання нав'язувати власні інтереси суспільству та іншим господарюй чим суб'єктам та ігнорувати проблеми останніх.
Монополізм в економіці може набуватись природним шляхом, кол внаслідок конкурентної боротьби виявляються найбільш потужні, економічно ефективні і рентабельні підприємницькі структури, що поступово починають тиснути на інші підприємницькі суб'єкти і суспільство
Монополізм в економіці може досягатись штучно, шляхом надання органами влади і управління виключних прав на виробництво і реалізацію продукції за монопольною ціною будь-якому господарюючому суб'єкту.
Олігополія -це ситуація, коли кількість конкурентів невелика, а й декілька фірм домінують на ринку, створюючи сильну взаємозалежність, кол маневри будь-якого конкурента відчують інші фірми.
Ринкова сила оцінюється здатністю фірми примусити ринок прийняти ціну, більш високу, ніж у пріоритетних конкурентів.
- Підприємництво.
Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність із метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці — це люди, які займаються підприємництвом.
Слід зазначити, що в Україні поняття «бізнес» і «підприємництво» сприймаються як слова-синоніми. Сутністю підприємництва є знаходження і апробація чогось нового, того, чого не було раніше в структурі виробництва, в соціумі чи суспільстві.
Вперше в науковий обіг поняття «підприємництво» було введено англійським вченим Річардом Канті Льоном (1680–1734 рр.).
У західних країнах підприємництво розглядається як особливий тип господарювання, в основі якого — пошук нових можливостей виробництва товарів і послуг на основі інновацій та уміння залучення ресурсів із найрізноманітніших джерел.
Американські вчені К. Макконнелл і С. Брю, автори підручника «Економікс», розглядають підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог. По-перше, підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва чи товару, послуги. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою справою. По-друге, підприємець бере на себе важке завдання прийняття основних рішень у процесі виробництва чи товарів, послуг, ті нерутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства. По-третє, підприємець — це новатор, особа, яка прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації підприємства. Нарешті, по-четверте, підприємець — це людина, що йде наризик. Він ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або компаньйонів-акціонерів.
У вітчизняній економічній науці найповніше підприємництво окреслив З. С. Варналій:
«Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу».
Головна цінність цього визначення полягає в тому, що в ньому називається дві головні ознаки підприємництва: по-перше, це особливий тип господарника за своїми новаторськими здібностями; по-друге, успіх побудовано на інноваційній діяльності.
У підручнику російського видання 2000 року із серії «Вища освіта» групи авторів під ред. М. Г. Лапусти «Підприємництво» сказано: «Підприємництво — вільне економічне господарювання в різних сферах діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб'єктами ринкових відносин з метою задоволення потребконкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків перед бюджетами й іншими господарюючими суб'єктами».
І далі: «Підприємництво — це принципово новий тип господарювання, який базується на інноваційному поводженні власників підприємства, на умінні знаходити і використовувати ідеї, утілювати їх у конкретні підприємницькі проекти…».
Адже статична рівновага породжує позитивну процентну ставку, а постійний залишок доходу понад заробітну плату і відсоток можливий тільки в результаті постійного впровадження інновацій, що порушують стан рівноваги.
Характеристику підприємця як інноватора дав американський економіст австрійського походження Йоган Шумпетер.
Й. Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1911) підходить до оцінки підприємця набагато ширше загальноприйнятого визначення його попередниками. Якщо для Адама Сміта підприємець — це приватник, а приватна власність — матеріальна основа підприємництва, то Шумпетер вважає підприємцями не тільки «самостійних» господарських суб'єктів, але й усіх тих, хто не має тривалих зв'язків з індивідуальним підприємством і використовує їх тільки для проведення нових комбінацій факторами виробництва. Підприємець — це особливий тип людей. Вони виконують функцію новаторів. Здійснити новацію в економіці нелегко. Звичайно при цьому протидіє їй навколишнє середовище, оскільки «нововведення в економіці, як правило, впроваджуються не після того, як спочатку у споживача стихійно виникнуть нові потреби…, а тільки тоді, коли саме виробництво прищепить споживачам нові потреби».
Розвиток підприємництва — це один із найпотужніших ресурсів зайнятості та доходів територій і населення при неспроможності держави забезпечити централізовану підтримку розвитку регіонів.
Підприємництво — це самостійна, ініціативна, на власний ризик і під свою майнову відповідальність діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданнюпослуг з метою одержання прибутку, а також інших вигод.
Основними ознаками підприємництва є: самостійність, відповідальність за прийняття рішень, їх наслідки, ризик, ініціативність, активний пошук нових, оригінальних рішень, орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутків тощо
Підприємництво є проявом науково-технічної, економічної (комерційної), організаційної творчості і новаторства. Сучасна західна література поділяє підприємницьку діяльність на три функції
1. ресурсну (мобілізація капіталу, трудових, матеріальних і інформаційних ресурсів)
2. організаційну (організація виробництва, збуту, маркетингу, реклама)
3. творчу (новаторство, генерація і використання ініціативи, вміння ризикувати).
Підприємництво здійснюється на основі певних принципів. Основними є:
· вільний вибір видів діяльності;
· залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
· самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
· вільний найм працівників;
· залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
· вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
· самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, на власний розсуд.
Основними формами підприємництва є приватне, колективне і державне. Використання тої або іншої форми підприємництва залежить від того, діє підприємець самостійно чи в кооперації з іншими підприємцями, використовує для бізнесу лише своє майно чи залучає і майно інших осіб, використовує лише особисту працю чи залучає і найманих робітників.
Види і форми підприємства класифікуються по ряду ознак:
За сферами діяльності можна виділити 3 види:
· Підприємства, що діють у сфері матеріального виробництва та його великих підрозділів (будівництво, машинобудування) і нематеріального виробництва, відмітною ознакою якого є створення особливого продукту послуг (матеріальних послуг);
· Підприємства, що займаються посередницькою діяльністю, завдання яких встановлення зв'язків і укладання контрактів між підприємствами ;
· Сфера нематеріального обслуговування (це невиробничі послуги, які є показниками рівня життя в країні : (торгівля) ;
За кількістю видів виробленої продукції підприємства поділяються:
· На спеціалізовані, що випускають обмежену кількість видів товарів і багатопрофільні, що виробляють різні товари у великому асортименті. у свою чергу, залежно від рівня спеціалізації виділяють підприємства з предметної, подетальної, технологічної та змішаної спеціалізацією .
· Предметна — виробництво готових до вживання товарів .
· Подетальная — випуск запасних деталей і частин .
· Технологічна — коли на підприємстві зосереджено певна стадія технічного процесу .
· Змішана — характеризується наявністю на підприємстві діяльності з предметної та технологічної спеціалізації.
За розміром : великі, середні, малі .
| 